У читальній залі наукової літератури відбувся виховний захід із нагоди 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди.
Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – видатний український філософ-містик, богослов, поет, поліглот, педагог, зробив значний вклад у східнослов'янську культуру. Автор байок, пісень, низки філософських творів, серед яких «Сад божественних пісень», «Байки харківські», «Убогий жайворонок».
Сковорода вів незвичайний, мандрівний спосіб життя, за що названий українським «Сократом».
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). За гарний голос і музичний слух на початку грудня 1741 року юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин «придворного уставника», що означав дворянство з титулуванням «ваше благородіє». У 1745–1750 роках у складі «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. Із 1751 року вчителював у Переяславському колегіумі, з 1753 року був гувернантом В.Томари, сина поміщика С.Томари в селі Кавраї, з 1759 року викладав у Харківському колегіумі поетику. Упродовж 1760–1762 років у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. У 1762 році у Харкові познайомився з М. Ковалинським, став його вчителем і другом. Згодом, після смерті Сковороди, Ковалинський став його біографом. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення загальної картини світу, в зосередженні філософської думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, яку розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковороду можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.
Під час заходу бібліотекарі продемонстрували студентам книжково-ілюстративну виставку.
Дякуємо всім, хто взяв участь та запрошуємо доєднуватися до подальших зустрічей.